АДМІНІСТРАТОРИ
з 11:00 до 19:00, Нд. Пн.-вихідні дні
(0412) 22-24-55
КВИТКОВА КАСА
з 11:00 до 19:00, Нд. Пн.- вихідні дні
(0412) 47-33-88

ПРО ТЕАТР

Головна / Про театр / Історія театру / Шляхи розвитку – Житомирський театр 1940-60 роки
ПЕРШІ КРОКИ СТАНОВЛЕННЯ ( 1940-60 роки )

8 січня 1944 року газета ”Радянська Житомирщина” сповіщала: “Сьогодні п’єсою "Наталка Полтавка" розпочинає свій театральний сезон міський театр". Це був день народження нинішнього колективу театру імені Івана Кочерги. Ще не встигли відгриміти бої за Житомир, а приміщення старого театру заповнилося глядачами. На прем'єрі був присутній генерал армії М.Ф.Ватутін, офіцери його штабу, рядові воїни, сповнені радістю визволення житомирян.

В цьому ж році театр показав виставу, що відображала події Великої Вітчизняної війни – "Ковалеву криницю" М. Ятка (режисер М. Станіславський). Відтоді військово-патріотична тематика посідає одне з провідних місць у творчості колективу. Про це свідчать такі вистави як "Під каштанами Праги" К.Симонова (1946), "Іншого шляху нема" І.Сабурової, Л.Устинова (1963), "Коли мертві оживають" І.Рачади (1966), "Ніч перед безсмертям" М.Курильчука (1967), "А зорі тут тихі" Б.Васильєва" (1972), "Голубі олені" О.Коломійця (1973), "Солдатська вдова" М.Анкілова (1974), за яку Л.Онищенко одержала першу премію за кращу режисерську роботу, "Генерал Ватутін" Л.Дмитерка (1974), "Тил" М.Зарудного (1983).

У 1945 році на сцені театру було поставлено ряд вистав на сучасну тематику: "На Вкраїні милій" І.Чабаненка, "Капітан Бахматьєв" братів Тур і Л.Штейна, "Так і буде" К.Симонова та інші.

Становлення театру тісно пов'язане з іменами акторів, які прийшли до міста як воїни-визволителі – орденоносці В.Сохацький, В.Аведіков, медсестра В.Стороженко, а також колишніх щорсівців К.Герасименка, Б.Авраменка. Яскраве сценічне мистецтво творили В. Луппа, В. Яременко, П,Бойко, А.Левицький, В.Фещенко, К.Тимошенко, С.Карпенко, М.Хорош, І.Бойченко, Л.Онищенко, О.Васіна, О.Свєнціцький, Т.Рянічева, Л.Мальчук, Л.Баклан, Г. Янковський, В.Шевченко, К.Ковалевський, О.Бойко, Л.Шикідзе, К.Коваленко,В.Волков-Харитоненко, Г.Трахтенберг (художник з освітлення).

Багато з цих митців пізніше були удостоєні почесних звань: Сергій Карпенко – народного артиста УРСР. Заслужені артисти УРСР – Володимир Сохацький, Олександр Свєнціцький, Микола Хорош, Микола Маєвський, Валентина Стороженко, Микола Юхименко, Клеопатра Тимошенко, Петро Бойко, Катерина Коваленко (нині нар. арт.України), Леонід Шикідзе отримав звання заслуженого артиста Туркменської РСР.

У 1945 році завідувачем літературно-драматургійної частини працює - поет і перекладач, колишній священник Української автокефальної православної церкви, член Спілки письменників України Микола Васильович Хомичевський, більше відомий під псевдонімом Борис Тен (Борисфен – антична назва головної ріки України – Дніпра). Доречі, у 20-х роках Борис Тен плідно співпрацював, робив переклади на українську мову відомих античних класиків, для трупи Незалежного театру в Житомирі.

П'ятдесяті роки ознаменували собою розквіт театрального мистецтва Житомирщини. Провідну роль у цьому процесі зіграв Житомирський облмуздрамтеатр. Основним спрямуванням театру стала постановка української класики. Так, уже в п'ятдесятих роках глядачі мали змогу побачити" Житейське море" І.Карпенка-Карого, "Не судилось", "Циганку Азу" М.Старицького, "Алмазне жорно" І.Кочерги та багато інших. Не меншою увагою користувалися п'єси українських сучасних драматургів: із захватом глядач зустрів постановки за п'єсами О.Корнійчука.

На афіші з'явилися імена М.Гоголя, О.Островського, М.Горького, В.Розова, Ф.Міллера, К.Гольдоні, Е.-Л.Войнич та багато інших.

Здобутки театру в ці роки примножували режисери М.Єсипенко (заслужений діяч мистецтв УРСР, головний режисер театру з 1946 по 1952 рр., один з організаторів нової трупи театру післявоєнного часу). Його сценічні полотна набули значного громадського розголосу: "Правда", "Калиновий гай", "В степах України" О.Корнійчука, "Навіки разом" Л.Дмитерка, "Овід" Е.-Л.Войнич, "Гроза" О.Островського, “Коли мертві оживають” І.Рачади.

Режисер М. Бондаренко (засл. артист УРСР, головний режисер театру з 1953 по 1956 рр.) дав життя інсценізаціям за широковідомими й улюбленими в народі книгами "Сильні духом" Д.Медвєдєва, та "Син рибалки" В.Лавіса, "Пані міністерша" Б.Нушича, "Повія" П.Мирного “Не називаючи прізвищ” В.Минка

Заслужений діяч мистецтв УРСР Д.Бондаренко (очолював театр з 1956 по 1959 рр.) багато зробив для популяризації творчості нашого прославленого земляка І.Кочерги. У 1958 році за ініціативою режисера було поставлено "Алмазне жорно" виставу, яка стала етапною в житті колективу та засвідчила великий творчий потенціал театру.

Режисер, засл. діяч мистецтв УРСР Дмитро Чайковський, який і нині плідно творить на теренах українського театрального мистецтва ( викладає у Національному університеті культури і мистецтв, є професором ) здійснив у 1952-1956 роках свої кращі постановки : "Загибель ескадри" О.Корнійчука, "Вій, вітерець" Я.Райніса, "Історія одного кохання" К.Симонова "Поема про любов" Назима Хикмета.

Разом з режисерами, творцями вистав були і художники: В. Варжанський головний художник театру у 1944-45 рр.), Б.Пепловський, (головний художник у 1946-50 рр.)

Шевченко І.С. (заслужений діяч мистецтв УРСР, головний художник у 1951-1989 рр.) лишив пам'ятну сторінку в історії театру. Він досконало знав сценографію, театральний одяг, народний побут. Тонко відчував і відтворював атмосферу епох та подій на сцені. Вистави оформлені ним мали незабутній емоційний вплив на глядача. Це і "Майська ніч" М.Старицького за М.Гоголем, "Ой не ходи Грицю та й на вечорниці", "Маруся Богуславка" М.Старицького, "Житейське море" І. Карпенка-Карого" , "Лісова пісня", Камінний господар" Лесі Українки, "Зачарований вітряк" М.Стельмаха та багато інших.

Значний вклад у справу створення художнього оформлення вистав вніс черговий художник М.Аппазов, художник-бутафор Л.Смирнов, який віддав театру 20 років натхненої праці, художник з освітлення Г. Трахтенберг, справжній майстер своєї справи, безмежно відданий театру. Він вважав художнє освітлення у виставі одним з найважливіших компонентів, що сприяють її довершеності і, завдяки цьому, створював неповторні світлові партитури, які ніколи не були схожими на попередні. Вистави оформлені ним стали незабутніми для глядачів. Це і "Майська ніч" М.Старицького за М.Гоголем, "Лісова пісня" Л.Українки, "Вій, вітерець" Я. Райніса, "У неділю рано зілля копала" О.Кобилянської.

Головними диригентами в цей період були К.Ковалевський ( 1945-1967 рр.), А.Михайлов (1958-1963 рр.).